|
Дикобрази завжди вважалися дратівливими, упертими тваринами. Навіть Шекспір описав їх саме такими. У «Гамлеті» є такий рядок: «Подібно голкам роздратованого дикобраза».
Насправді ж дикобраз — цілком невинне створення, яке просто хоче, щоб його не чіпали. Взимку він згортається клубком у якійсь норі чи заглибленні і спить більшу частину часу. Влітку він неквапливо бродить по чагарниках, розшукуючи кору, гілки, коріння та листя з дерев і кущів.
Дикобрази зустрічаються в Європі, Африці, Індії та Південній Америці, а також у Сполучених Штатах та Канаді. Американські різновиди дикобразів досягають 1 метра завдовжки і важать 7-13 кілограмів. Його голки мають близько 18 сантиметрів завдовжки. Вони жовтувато-білі із чорними кінчиками. Голки ростуть серед вовни дикобразів і складаються із стрижня із твердим закінченням.
Коли дикобраз народжується, голки у нього м'які та шовковисті. Тільки за кілька тижнів вони тверднуть. Якщо на дикобраза нападають, то він наїжджає свої голки і згортається колючим клубком.
Ці голки досить неміцно прикріплюються до тіла дикобраза. Оскільки він часто розмахує хвостом перед мордою переслідувача, голки при цьому легко відриваються. Тому люди і вважають, що дикобраз «вистрілює» своїми голками. Він це не робить. Вони просто відлітають.
Дикобрази зазвичай сплять вдень, а вночі вони виходять на пошуки їжі. Вони користуються своїми довгими гострими пазурами, щоб забиратися на дерева, а потім сідають на гілки та гризуть кору та гілки. Дикобраз запихає до рота і кору, і гілки, і листя одночасно. Оскільки дикобрази дуже люблять кору, вони завдають лісу великої шкоди. Відомо, що лише один дикобраз за зиму може знищити 100 дерев!
Ще дикобрази дуже люблять сіль. Вони нахабно проникають у місця проживання людини і гризуть будь-які предмети, яких торкалася сіль або навіть спітнілі людські руки!
| 
